сни мене обманюють


Сни мене обманюють
я не знаю правди
сни мені розказують
де я бути мав би
Continue reading

безгрішна


ти в моєму серці
неначе піснею живеш
яка із грудей рветься
я не співак, та все ж..
ця пісня почуттями
наповнює мене
споює до безтями
сльози з очей жене.
наповнене любов’ю
серденько мені любе твоє
любов до уст твоїх від серця з кров’ю
проходить і
словам життя дає.
бо ти даєш мені нову надію
і витягаєш сумнів весь
як без вогню без тебе просто тлію
як без дощу без тебе сохну теж.
прийшла в цей світ ти із любв’ю
добро по світу сієш ти
внушаєш віру і здоров’я
і шлях покажеш до мети.
ти розгорнула в небі зорі
і показала далечінь
мені сліпому і низькому
ти від пекучого зла тінь.
ти в моїм серці світла зона
яка і гріє в ньому кров
ти перетворюєш просте в узори
я переконуюся в цьому знов і знов.

сповзаєм ми з самого краю


ЕХ! Відшукати б центр!
Й намацати тепло!
Не впасти щоб і з голоду не вмерти
і щоб в душі хреново не було.
Сповзаєм ми з самого краю
і вітром витираємо лице,
на закордонні щастя заглядаєм –
ми хочемо відчуть на собі це.
Щасливі миті тихо закопали
і коло бід запалюєм свічки
щоб нас жаліли й гроші висилали
гуманітарщики, багачі, багачки.
Тут обкрадають свою власну хату :D
і сни свої мінають на грошi.
а заробив, то треба “пробухати”
– класна мета..в людини на межі

Кохаєм сонливо
на добро позіхаєм.
даруєм нещиро
і назад забираєм.
Живем за законами,
яких і не знаєм;
блукаємо колами
й життям розкидаєм.
Злимося на когось,
коли щось погано,
зриваємо голос,
бо кришу зірвало.
Літаєм десь в небі
і міни скидаєм
на тих, хто в потребі,
халяви чекає.
Їмо лихі страви;
п’ємо отрави;
здоров’я засрали,
зкурили помалу.
від себе тікаєм, бо
когось доганяєм;
свій “Я” величаєм,
решту – зневажаєм.
Тікаєм-тікаєм…
Куда ми втікаєм??
Лягаємо в ложе
з любими тілами,
які нам хороші,
які будуть з нами.
Вмираєм за гроші.
За що ж ми вмираєм???
Нас ставлять на ноші,
які ми таскаєм.
Прикрашуєм тіло
дурними цяцьками,
які не добавлять
в житті данім тями.
Це просто лиш спосіб
когось лоханути,
грошей черпанути
на людях закутих.
ніщо не прощаєм,
зла не забуваєм
добра не вчиняєм
куди ми втікаєм???
куда??? Скажи!

Повір мені друже
я знаю, що робиш
думками як водиш
й руками розводиш,
коли мене чуєш –
зі мною воюєш,
бо ти мене знаєш;
від правди втікаєш,
від долі втікаєш,
від “сонця” втікаєш,
від щастя втікаєш –
ти щастя не знаєш.

Сповзаєм ми з самого краю..

загримовані люди


лежить на небі сонце
водичку зігріває
а пара із водички
до неба відлітає.
зібралась вода в хмарки
а потім в сірі хмари
а хтось спав собі в парку
в дворі гуляли пари.
тут хмарам надоїло
під небом колихатись
мовляв “пора додому
нам зараз повертатись”.
падати почав дощик
застав людей зненацька
тікати почав кожен
від правнука до батька.
змивалася мазюка
мальованих усмішок
змокша в серцях грязюка
обмащувала всіх що
тікали від дощу
(грим давно змитий)
друг в знятому плащу у друга
тепер морально ситий.
в маршрутку зайшла бабця
з посвідченням хотіла
“нема старуха тут вже місця”
вийшла під дощ, так і не сіла.
я бачив просто цю картину
її не міг не описати
отак от любу україну
допомагаєм відроджати.
дощик закінчився
і сонце
відкрило око
знову жарко
знов всі щасливі і привітні
і як раніше
сплять на дворі
і гуляють в парку.
тепер спокійні всі
бо знають
що справжніми
ніхто їх не побачить
та я вас бачив тоді всіх
коли вам грим ваш позмивало
ніхто з вас бабці не поміг
справжнє обличчя вам мішало.
можливо вірш мій і жорсточить
та я не брешу ні про що
розказую лиш те, що бачу
женусь за тим, що вже пройшло.

життя похлєщє сну


ми любим споглядати
як пролітають пташки
попити в парку пива
і повтикать мультяшки
як дощик накрапає
ми любим споглядати
як сонечко втікає
у сполучені штати.
все одно воно прийде
з самого ранку в хату
а потім з хати вийде
щоб у дворі гуляти.
я встав у парку з лавки
її іще не вкрали
тільки якісь п’яниці
дві дошки відірвали.
я вирушив додому
туди де проживаю.
я тут чужий любому
нікого тут не знаю.
нема за кого думать
нема з ким ночувати.
он дітлахи план курять
а он дівчата йдуть “бухати”.
от вийшовши із парку
я йду по центру міста
і зразу попадаю
на п”яного таксиста
він сволоч зразу змився
а я вивернув ногу
ось йду додому, стогну
такий от сон приснився.
та це ще не кінець мля
я маю “продолженьє”
кульгачу я додому
в такому “положень’ї ”
весь гразний і подертий
іду і посміхаюсь
патичкою підпертий,
тихенько матюкаюсь.
зглядатися почали
усі прохожі люди
сміються – “блін, бомжари
розлазились повсюду!
диви яке страшне бля
обідране пішло во!
і мокре всьо блін як свиня
від пляшки пива лиш горло.
упав десь певно і розбив
а горло то не відпускає
він з нього би ще пив і пив!
чому менти їх відпускають?”
попав я не в лікарню – в обез”янку
на мене пишуть -“вийшов з парку
побитий весь, в руці зжав чарку
і зачіпав дівчину дарку.”
це все був сон і я проснувся
та в парк я точно більше не піду
в одній моралі я збагнувся –
в житті усе похлєщє сну.