сни мене обманюють


Сни мене обманюють
я не знаю правди
сни мені розказують
де я бути мав би
Continue reading

сповзаєм ми з самого краю


ЕХ! Відшукати б центр!
Й намацати тепло!
Не впасти щоб і з голоду не вмерти
і щоб в душі хреново не було.
Сповзаєм ми з самого краю
і вітром витираємо лице,
на закордонні щастя заглядаєм –
ми хочемо відчуть на собі це.
Щасливі миті тихо закопали
і коло бід запалюєм свічки
щоб нас жаліли й гроші висилали
гуманітарщики, багачі, багачки.
Тут обкрадають свою власну хату :D
і сни свої мінають на грошi.
а заробив, то треба “пробухати”
– класна мета..в людини на межі

Кохаєм сонливо
на добро позіхаєм.
даруєм нещиро
і назад забираєм.
Живем за законами,
яких і не знаєм;
блукаємо колами
й життям розкидаєм.
Злимося на когось,
коли щось погано,
зриваємо голос,
бо кришу зірвало.
Літаєм десь в небі
і міни скидаєм
на тих, хто в потребі,
халяви чекає.
Їмо лихі страви;
п’ємо отрави;
здоров’я засрали,
зкурили помалу.
від себе тікаєм, бо
когось доганяєм;
свій “Я” величаєм,
решту – зневажаєм.
Тікаєм-тікаєм…
Куда ми втікаєм??
Лягаємо в ложе
з любими тілами,
які нам хороші,
які будуть з нами.
Вмираєм за гроші.
За що ж ми вмираєм???
Нас ставлять на ноші,
які ми таскаєм.
Прикрашуєм тіло
дурними цяцьками,
які не добавлять
в житті данім тями.
Це просто лиш спосіб
когось лоханути,
грошей черпанути
на людях закутих.
ніщо не прощаєм,
зла не забуваєм
добра не вчиняєм
куди ми втікаєм???
куда??? Скажи!

Повір мені друже
я знаю, що робиш
думками як водиш
й руками розводиш,
коли мене чуєш –
зі мною воюєш,
бо ти мене знаєш;
від правди втікаєш,
від долі втікаєш,
від “сонця” втікаєш,
від щастя втікаєш –
ти щастя не знаєш.

Сповзаєм ми з самого краю..

загримовані люди


лежить на небі сонце
водичку зігріває
а пара із водички
до неба відлітає.
зібралась вода в хмарки
а потім в сірі хмари
а хтось спав собі в парку
в дворі гуляли пари.
тут хмарам надоїло
під небом колихатись
мовляв “пора додому
нам зараз повертатись”.
падати почав дощик
застав людей зненацька
тікати почав кожен
від правнука до батька.
змивалася мазюка
мальованих усмішок
змокша в серцях грязюка
обмащувала всіх що
тікали від дощу
(грим давно змитий)
друг в знятому плащу у друга
тепер морально ситий.
в маршрутку зайшла бабця
з посвідченням хотіла
“нема старуха тут вже місця”
вийшла під дощ, так і не сіла.
я бачив просто цю картину
її не міг не описати
отак от любу україну
допомагаєм відроджати.
дощик закінчився
і сонце
відкрило око
знову жарко
знов всі щасливі і привітні
і як раніше
сплять на дворі
і гуляють в парку.
тепер спокійні всі
бо знають
що справжніми
ніхто їх не побачить
та я вас бачив тоді всіх
коли вам грим ваш позмивало
ніхто з вас бабці не поміг
справжнє обличчя вам мішало.
можливо вірш мій і жорсточить
та я не брешу ні про що
розказую лиш те, що бачу
женусь за тим, що вже пройшло.

симбіоз із моїм богом


коли життя
це дивні тихі будні
і відчудтя
в своїх очах безодні
у забуття
так хочеться сховатись
та це життя
де мусиш показатись
тут тре стояти
і сильно натрудитись
і не тікати
а уперед дивитись
щоб бути сильним
треба гартуватись
щоб не сталось
ніколи не здаватись
тут дуже тяжко
відшукать дорогу
лиш хто знайде –
відчує перемогу
владує спрага
кожен чогось прагне
захлана жага
затьмаривши життя, гне.
замерзли люди
їм хочеться зігрітись
зробили пекло
з якого не подітись
від нього не сховатись
тай хочеться тепла теж
і зрідка посміятись
й причин нема та всеж
всім хочеться то того
то сього то усього
самі незна вже чого
тай хай шукають. з богом!
забули ж бо якого
а ключ до всього в нього.
в вогнище підкидають
вже підгорілі душі
вогонь так розпалили
що вже і не затушиш
почав вогонь смердіти
по всьому світі всюди
від нього гинуть діти
і багатіють люди
від нього плаче небо
і відмирає сонце
комусь в цьому потреба
а я дивлюсь в віконце.
там вже нічо немає
напівздохша природа
бомж бутилки збирає
на популярність мода.
штампують автомати
нема де вже складати.
ліцензію вбивати
в суді купила мати
нахавалась таблеток
і замочила сина
якого місяці
у животі носила
ніхто вже не боїться
нічого і нікого
вже все шо хоч твориться
ще не було такого.
наоборот – ще гірше
із кожною добою
лише єдине тішить
що ти, мій бог, є мною.
ти завжди витягаєш
мене з любої дряні
ти душу висвітляєш
в якій би не сидів я ямі
змінити в цьому світі
усе ми, боже, зможем
якщо захоче кожен
і кожен допоможе.

якось все одно


якось всьо равно
я був про вас вищої думки
майбутнє – гавно
пляшіть собі під чужі дудки
якось все одно
таке майбутнє – катастрофа
нещасне воно
посмійтеся своїм “ХО-ХА!!”
полахайте прідурки
ваш час ще ненастав
даде ще вам прикурки
той хто за вас страждав
загрібайте гроші
очами, руками і ногами
ви всі такі хороші
і дружите лиш з ворогами
не дружите із головою
в вас в голові поноси
спасаєте лиш сраку свою –
таких сволот є досить.