безгрішна


ти в моєму серці
неначе піснею живеш
яка із грудей рветься
я не співак, та все ж..
ця пісня почуттями
наповнює мене
споює до безтями
сльози з очей жене.
наповнене любов’ю
серденько мені любе твоє
любов до уст твоїх від серця з кров’ю
проходить і
словам життя дає.
бо ти даєш мені нову надію
і витягаєш сумнів весь
як без вогню без тебе просто тлію
як без дощу без тебе сохну теж.
прийшла в цей світ ти із любв’ю
добро по світу сієш ти
внушаєш віру і здоров’я
і шлях покажеш до мети.
ти розгорнула в небі зорі
і показала далечінь
мені сліпому і низькому
ти від пекучого зла тінь.
ти в моїм серці світла зона
яка і гріє в ньому кров
ти перетворюєш просте в узори
я переконуюся в цьому знов і знов.

хід весни


уже пізнавши свою долю
прийшла весна у світ зими
розмерзлись квіти, що під снігом
і хто замерз – зігрілися тоді.
яку б не мала весна волю –
життя її пов”язано з людьми
хоч боронилася усім, чим дано богом
та все ж з людьми лишилась на Землі.
відчувши в горлі теплоту весни
зима заметушилася панічно
почала снігом засипати світ весь
холодними хмарами закрила сонце.
тепер зимі спокійні снились сни
не знала ж бо – в Вселенній все циклічне
зерно весни всеж проростало десь
під снігом проростали вже корінці.
що ж, падати почали з неба сльози
від часу змерзші в небі що були
стопивши сніг землю всю пропитали
коріння вбрало сльози всі, що впали.
зима не ждала, що воно так буде
людей це не влаштовувало теж
а цвіт дерев дозрів уже повсюду
та міць зими покаже своє все ж.
взмелася злість, ввійшла в людину
це сталося в “Едемському саду”
там “сатана” розвів людину
і “першу викликав біду”.
у кожного в житті є цей період
а потім з”явиться життєвий шлях
тоді й відчуєш у долоні холод
і холод цей пров”ється по кістках.
тоді шукатимеш тепло і зірку свою
одне знайдеш, а друге втратиш.
якщо добро шукаєш – знай – воно з тобою
шукаючи достаток, лиш холод розпалиш.
у сказаному є коріння правди
те, що шукаєш, те завжди знайдеш,
якщо захочеш, подолаєш вади
вже інший корінь пустить все, чого торкнеш.
знайди в собі лопату
копни в глибини глибше
знайди єдину правду
та правда і буде “дорога в дальше”.
отож це вибір “зими” чи “весни”
дві магістралі у житті твоїм
тобі підкажуть неспокійні сни
не знаючи чому я вірю їм.

років летить не тисяча – мільйони
летить життя, яке є просто мить
а люди боряться за трони
дивлюсь на це і аж душа болить.
тут моляться щоб гроші і здоров”я
не покидали, хмм, а були щоб завжди.
забули вже, що є душа, а воля
лишилась до розпусти і біди.
накриті всі ми одним тихим небом
яке дарує нам мільйони діамантів
ми маєм прапор і пишаємося гербом
і складені з однакових хім. елементів.
ми всі кохаємо і вміємо прощати
ми всі чиїсь любимі діти
ми всі шукаємо і не знаходим правди
ми любим всі “мульти” і літо!
ми всі сміємось, коли ми щасливі!
шукаєм краще і знаходим правду!
всі ми красиві, трохи хворобливі
та через “зиму” злагоди не знайду.
щоб буть щасливим – викинь свою зброю
я знаю, що шукаєш іншого шляху
любов в майбутнє забирай з собою
це камінь з плеч, повір, я не брешу.
хоч ця війна не наша та між нами
та ще й в серцях у нас війна та сама йде
ми всеж вмішаємось і із добра щитами
“весну” накриєм й зима пропаде.

нова зоря


я намалював тебе
у сірому просторі
в тому сірому світі
де був замкнутий я.
впав олівець на підлогу,
вбіль забилося серце,
засльозилися очі,
затремтіла рука.
біль взлетіла до неба,
всколихнула всі зорі
з неба впала одна –
з неба впала моя.
це нічого, що моя
та єдина, що була,
що мені так світила
і показувала шлях –
я собі загадаю
щоб мене полюбила
та, що біль до небес,
та, що зірки у ногах.
спати більше не хочу,
я так дальше не можу,
я помру від безсоння,
чи від стуку в грудях.
я ходжу наче зомбі
вдень ходжу наче зомбі
а вночі я надіюсь,
що ти будеш в моїх снах.
знову вітер у очі,
у заплакані очі,
знову дощ по грудях,
де мрія змокша моя.
він не затушить кохання, –
він лиш розбудить бажання
зігрітись в твоїх обіймах,
почуть твоє серцебиття.
і знову я всю ніч не спавший
запухший і запавший,
і схудший, біль проклявший
продовжу вдень реал-життя.
я так боявся все сказати
сказати все, що хтів сказати
знаю, таких як я багато –
недостойних себе тобі віддати.
я той кого ніким
умовно називають
і брудом взмішку з злом
віками обливають,
мене ж любить не варто
бо не такий як всі я,
і сірий спосіб жити
мене вбиває, їсть.
гріхів зробив багато
тож я такий же грішний
тому, що покохав
і сум, і біль, і злість.
отож упала біль із неба,
що збила зірочку мою,
аж затріслася вся планета
аж змило вверх єдину мрію,
що малював я зі сльозами,
які ідуть не із очей,
які летять із неба прямо
до твоїх лиш одних дверей.
малюнок мій піднявся в космос
і там засяяв як зоря.
зоря надії і любові,
якою йду до тебе я.

щось тут не так


то всьо якась пародія
то всьо брехня
то всьо неправда.
шукати винних годі бля.
то всьо херня..
в везінні моїм просто вада.
то вада просто в моїм серці,
то вада в вірі і душі;
в крові ж вогонь, який крадеться
тихенько, прямо до межі.
в очах страждання і журба,
а на обличчі посмішка завзята..
комусь здається – це “труба!”
та ні! це тільки лиш самий початок.
на складі зброї слово,
віра, справедливість,
любов, прощення,
пісня, пісня. так, і пісня,
про неудачніка, про я.

мною щось говорить


подайте мені, хтось же ж, руку
і станем цілим ми, одним,
подайте серце, а не скуку
і ми з вогню залишим дим
я є не той, що зліва або справа,
я той один, із тисяч, чи із ста;
цікаво, чи чека мене розправа?
а додому років з триста.
коли моїми устами щось говорить –
ніхто мене не розуміє..
злий дух людьми зі мною спорить,
бо говорить як я не вміє.
як тільки я наближусь до людини,
він зразу ж її осідлає,
він не дасть сказать новини,
він світлий розум очорняє.
а ми стараємось відкрити світу правду,
а ми стараємось донести її вам,
а хтось, лиш думає, як би то з-заду
тихенько ножиком у спину…бам! (мені)