життя похлєщє сну


ми любим споглядати
як пролітають пташки
попити в парку пива
і повтикать мультяшки
як дощик накрапає
ми любим споглядати
як сонечко втікає
у сполучені штати.
все одно воно прийде
з самого ранку в хату
а потім з хати вийде
щоб у дворі гуляти.
я встав у парку з лавки
її іще не вкрали
тільки якісь п’яниці
дві дошки відірвали.
я вирушив додому
туди де проживаю.
я тут чужий любому
нікого тут не знаю.
нема за кого думать
нема з ким ночувати.
он дітлахи план курять
а он дівчата йдуть “бухати”.
от вийшовши із парку
я йду по центру міста
і зразу попадаю
на п”яного таксиста
він сволоч зразу змився
а я вивернув ногу
ось йду додому, стогну
такий от сон приснився.
та це ще не кінець мля
я маю “продолженьє”
кульгачу я додому
в такому “положень’ї ”
весь гразний і подертий
іду і посміхаюсь
патичкою підпертий,
тихенько матюкаюсь.
зглядатися почали
усі прохожі люди
сміються – “блін, бомжари
розлазились повсюду!
диви яке страшне бля
обідране пішло во!
і мокре всьо блін як свиня
від пляшки пива лиш горло.
упав десь певно і розбив
а горло то не відпускає
він з нього би ще пив і пив!
чому менти їх відпускають?”
попав я не в лікарню – в обез”янку
на мене пишуть -“вийшов з парку
побитий весь, в руці зжав чарку
і зачіпав дівчину дарку.”
це все був сон і я проснувся
та в парк я точно більше не піду
в одній моралі я збагнувся –
в житті усе похлєщє сну.

симбіоз із моїм богом


коли життя
це дивні тихі будні
і відчудтя
в своїх очах безодні
у забуття
так хочеться сховатись
та це життя
де мусиш показатись
тут тре стояти
і сильно натрудитись
і не тікати
а уперед дивитись
щоб бути сильним
треба гартуватись
щоб не сталось
ніколи не здаватись
тут дуже тяжко
відшукать дорогу
лиш хто знайде –
відчує перемогу
владує спрага
кожен чогось прагне
захлана жага
затьмаривши життя, гне.
замерзли люди
їм хочеться зігрітись
зробили пекло
з якого не подітись
від нього не сховатись
тай хочеться тепла теж
і зрідка посміятись
й причин нема та всеж
всім хочеться то того
то сього то усього
самі незна вже чого
тай хай шукають. з богом!
забули ж бо якого
а ключ до всього в нього.
в вогнище підкидають
вже підгорілі душі
вогонь так розпалили
що вже і не затушиш
почав вогонь смердіти
по всьому світі всюди
від нього гинуть діти
і багатіють люди
від нього плаче небо
і відмирає сонце
комусь в цьому потреба
а я дивлюсь в віконце.
там вже нічо немає
напівздохша природа
бомж бутилки збирає
на популярність мода.
штампують автомати
нема де вже складати.
ліцензію вбивати
в суді купила мати
нахавалась таблеток
і замочила сина
якого місяці
у животі носила
ніхто вже не боїться
нічого і нікого
вже все шо хоч твориться
ще не було такого.
наоборот – ще гірше
із кожною добою
лише єдине тішить
що ти, мій бог, є мною.
ти завжди витягаєш
мене з любої дряні
ти душу висвітляєш
в якій би не сидів я ямі
змінити в цьому світі
усе ми, боже, зможем
якщо захоче кожен
і кожен допоможе.

хід весни


уже пізнавши свою долю
прийшла весна у світ зими
розмерзлись квіти, що під снігом
і хто замерз – зігрілися тоді.
яку б не мала весна волю –
життя її пов”язано з людьми
хоч боронилася усім, чим дано богом
та все ж з людьми лишилась на Землі.
відчувши в горлі теплоту весни
зима заметушилася панічно
почала снігом засипати світ весь
холодними хмарами закрила сонце.
тепер зимі спокійні снились сни
не знала ж бо – в Вселенній все циклічне
зерно весни всеж проростало десь
під снігом проростали вже корінці.
що ж, падати почали з неба сльози
від часу змерзші в небі що були
стопивши сніг землю всю пропитали
коріння вбрало сльози всі, що впали.
зима не ждала, що воно так буде
людей це не влаштовувало теж
а цвіт дерев дозрів уже повсюду
та міць зими покаже своє все ж.
взмелася злість, ввійшла в людину
це сталося в “Едемському саду”
там “сатана” розвів людину
і “першу викликав біду”.
у кожного в житті є цей період
а потім з”явиться життєвий шлях
тоді й відчуєш у долоні холод
і холод цей пров”ється по кістках.
тоді шукатимеш тепло і зірку свою
одне знайдеш, а друге втратиш.
якщо добро шукаєш – знай – воно з тобою
шукаючи достаток, лиш холод розпалиш.
у сказаному є коріння правди
те, що шукаєш, те завжди знайдеш,
якщо захочеш, подолаєш вади
вже інший корінь пустить все, чого торкнеш.
знайди в собі лопату
копни в глибини глибше
знайди єдину правду
та правда і буде “дорога в дальше”.
отож це вибір “зими” чи “весни”
дві магістралі у житті твоїм
тобі підкажуть неспокійні сни
не знаючи чому я вірю їм.

років летить не тисяча – мільйони
летить життя, яке є просто мить
а люди боряться за трони
дивлюсь на це і аж душа болить.
тут моляться щоб гроші і здоров”я
не покидали, хмм, а були щоб завжди.
забули вже, що є душа, а воля
лишилась до розпусти і біди.
накриті всі ми одним тихим небом
яке дарує нам мільйони діамантів
ми маєм прапор і пишаємося гербом
і складені з однакових хім. елементів.
ми всі кохаємо і вміємо прощати
ми всі чиїсь любимі діти
ми всі шукаємо і не знаходим правди
ми любим всі “мульти” і літо!
ми всі сміємось, коли ми щасливі!
шукаєм краще і знаходим правду!
всі ми красиві, трохи хворобливі
та через “зиму” злагоди не знайду.
щоб буть щасливим – викинь свою зброю
я знаю, що шукаєш іншого шляху
любов в майбутнє забирай з собою
це камінь з плеч, повір, я не брешу.
хоч ця війна не наша та між нами
та ще й в серцях у нас війна та сама йде
ми всеж вмішаємось і із добра щитами
“весну” накриєм й зима пропаде.

щось тут не так


то всьо якась пародія
то всьо брехня
то всьо неправда.
шукати винних годі бля.
то всьо херня..
в везінні моїм просто вада.
то вада просто в моїм серці,
то вада в вірі і душі;
в крові ж вогонь, який крадеться
тихенько, прямо до межі.
в очах страждання і журба,
а на обличчі посмішка завзята..
комусь здається – це “труба!”
та ні! це тільки лиш самий початок.
на складі зброї слово,
віра, справедливість,
любов, прощення,
пісня, пісня. так, і пісня,
про неудачніка, про я.