distances | disтанциї

Якщо закрити очі, то поняття відстані втрачає свою суть і стає всього лишень плодом фантазії.

—==—

Если закрыть глаза, то понятие расстояний теряет
свой смысл и становится всего лишь плодом воображения.
—==—

If to close eyes, then the concept of distances loses the meaning and
becomes only an imagination fruit.

безгрішна


ти в моєму серці
неначе піснею живеш
яка із грудей рветься
я не співак, та все ж..
ця пісня почуттями
наповнює мене
споює до безтями
сльози з очей жене.
наповнене любов’ю
серденько мені любе твоє
любов до уст твоїх від серця з кров’ю
проходить і
словам життя дає.
бо ти даєш мені нову надію
і витягаєш сумнів весь
як без вогню без тебе просто тлію
як без дощу без тебе сохну теж.
прийшла в цей світ ти із любв’ю
добро по світу сієш ти
внушаєш віру і здоров’я
і шлях покажеш до мети.
ти розгорнула в небі зорі
і показала далечінь
мені сліпому і низькому
ти від пекучого зла тінь.
ти в моїм серці світла зона
яка і гріє в ньому кров
ти перетворюєш просте в узори
я переконуюся в цьому знов і знов.

симбіоз із моїм богом


коли життя
це дивні тихі будні
і відчудтя
в своїх очах безодні
у забуття
так хочеться сховатись
та це життя
де мусиш показатись
тут тре стояти
і сильно натрудитись
і не тікати
а уперед дивитись
щоб бути сильним
треба гартуватись
щоб не сталось
ніколи не здаватись
тут дуже тяжко
відшукать дорогу
лиш хто знайде –
відчує перемогу
владує спрага
кожен чогось прагне
захлана жага
затьмаривши життя, гне.
замерзли люди
їм хочеться зігрітись
зробили пекло
з якого не подітись
від нього не сховатись
тай хочеться тепла теж
і зрідка посміятись
й причин нема та всеж
всім хочеться то того
то сього то усього
самі незна вже чого
тай хай шукають. з богом!
забули ж бо якого
а ключ до всього в нього.
в вогнище підкидають
вже підгорілі душі
вогонь так розпалили
що вже і не затушиш
почав вогонь смердіти
по всьому світі всюди
від нього гинуть діти
і багатіють люди
від нього плаче небо
і відмирає сонце
комусь в цьому потреба
а я дивлюсь в віконце.
там вже нічо немає
напівздохша природа
бомж бутилки збирає
на популярність мода.
штампують автомати
нема де вже складати.
ліцензію вбивати
в суді купила мати
нахавалась таблеток
і замочила сина
якого місяці
у животі носила
ніхто вже не боїться
нічого і нікого
вже все шо хоч твориться
ще не було такого.
наоборот – ще гірше
із кожною добою
лише єдине тішить
що ти, мій бог, є мною.
ти завжди витягаєш
мене з любої дряні
ти душу висвітляєш
в якій би не сидів я ямі
змінити в цьому світі
усе ми, боже, зможем
якщо захоче кожен
і кожен допоможе.

нова зоря


я намалював тебе
у сірому просторі
в тому сірому світі
де був замкнутий я.
впав олівець на підлогу,
вбіль забилося серце,
засльозилися очі,
затремтіла рука.
біль взлетіла до неба,
всколихнула всі зорі
з неба впала одна –
з неба впала моя.
це нічого, що моя
та єдина, що була,
що мені так світила
і показувала шлях –
я собі загадаю
щоб мене полюбила
та, що біль до небес,
та, що зірки у ногах.
спати більше не хочу,
я так дальше не можу,
я помру від безсоння,
чи від стуку в грудях.
я ходжу наче зомбі
вдень ходжу наче зомбі
а вночі я надіюсь,
що ти будеш в моїх снах.
знову вітер у очі,
у заплакані очі,
знову дощ по грудях,
де мрія змокша моя.
він не затушить кохання, –
він лиш розбудить бажання
зігрітись в твоїх обіймах,
почуть твоє серцебиття.
і знову я всю ніч не спавший
запухший і запавший,
і схудший, біль проклявший
продовжу вдень реал-життя.
я так боявся все сказати
сказати все, що хтів сказати
знаю, таких як я багато –
недостойних себе тобі віддати.
я той кого ніким
умовно називають
і брудом взмішку з злом
віками обливають,
мене ж любить не варто
бо не такий як всі я,
і сірий спосіб жити
мене вбиває, їсть.
гріхів зробив багато
тож я такий же грішний
тому, що покохав
і сум, і біль, і злість.
отож упала біль із неба,
що збила зірочку мою,
аж затріслася вся планета
аж змило вверх єдину мрію,
що малював я зі сльозами,
які ідуть не із очей,
які летять із неба прямо
до твоїх лиш одних дверей.
малюнок мій піднявся в космос
і там засяяв як зоря.
зоря надії і любові,
якою йду до тебе я.

IDentification code (патріотична)


кожному життю свій порядковий ІД.
рятуючи сльозу, сніжинка у політ.
у кожному дитятку порядковий код;
це біль! це жах!! Hi, system “РабоКод”.
а я живу любов’ю і сонцем без тепла.
і мрія, і бажання мене перемага.
воно мене не гріє, воно вже без тепла
і жага лиш до помсти, до смерті лиш жага. (була) ^_^U
а я тебе обожнюю, я так тебе люблю,
єдина, через горе! через любу біду.
життя без тебе сіре. я так тебе люблю!
якщо помру і двадцять раз я – любить тебе буду!
я – син біди і невеіння. тебе я не знайду.
я – правда у очах сумління.
в життя твоє ніколи не ввійду.
а в світі безкінечна криза,
людей я в ньому не пойму.
на голову сідає шиза.
пливу по дну. повзу по дну.
у кожного дитятка порядковий код.
сльоза тече, в душі мороз і сніг іде.
міняємо життя! – “теперь у нас ход!”
сльоза пече, в душі кантуз. що буде з нами дальше? що буде?
хто не боїться більше болю, живе він значить в україні.
хватить нас родить для бою, адже наші мрії “білі”.
голий москаль забрав в нас сонце,
залишив лиш чорнобиль й темноту,
тому як вигляну в віконце,
то бачу сніг лиш й чорноту.
та де ти справжня? – україно ти моя?
тебе вже не знайти, хоч у тобі я.
я – син біди і невезіння, тебе я, мамо, не знайду (україну)
я – правда у очах сумління
в життя твоє вже не зайду.
а в світі безкінечна криза;
людей я в ньому не пойму,
а світ живе своїм капризом;
світ не сприйняв її таку..одну.