нова зоря


я намалював тебе
у сірому просторі
в тому сірому світі
де був замкнутий я.
впав олівець на підлогу,
вбіль забилося серце,
засльозилися очі,
затремтіла рука.
біль взлетіла до неба,
всколихнула всі зорі
з неба впала одна –
з неба впала моя.
це нічого, що моя
та єдина, що була,
що мені так світила
і показувала шлях –
я собі загадаю
щоб мене полюбила
та, що біль до небес,
та, що зірки у ногах.
спати більше не хочу,
я так дальше не можу,
я помру від безсоння,
чи від стуку в грудях.
я ходжу наче зомбі
вдень ходжу наче зомбі
а вночі я надіюсь,
що ти будеш в моїх снах.
знову вітер у очі,
у заплакані очі,
знову дощ по грудях,
де мрія змокша моя.
він не затушить кохання, –
він лиш розбудить бажання
зігрітись в твоїх обіймах,
почуть твоє серцебиття.
і знову я всю ніч не спавший
запухший і запавший,
і схудший, біль проклявший
продовжу вдень реал-життя.
я так боявся все сказати
сказати все, що хтів сказати
знаю, таких як я багато –
недостойних себе тобі віддати.
я той кого ніким
умовно називають
і брудом взмішку з злом
віками обливають,
мене ж любить не варто
бо не такий як всі я,
і сірий спосіб жити
мене вбиває, їсть.
гріхів зробив багато
тож я такий же грішний
тому, що покохав
і сум, і біль, і злість.
отож упала біль із неба,
що збила зірочку мою,
аж затріслася вся планета
аж змило вверх єдину мрію,
що малював я зі сльозами,
які ідуть не із очей,
які летять із неба прямо
до твоїх лиш одних дверей.
малюнок мій піднявся в космос
і там засяяв як зоря.
зоря надії і любові,
якою йду до тебе я.

я не мачо

красиві сни, сміливі сни,
де ти зі мною, дорога’,
де час проводим разом ми,
добро де зло перемага,
де ти зі мною назавжди,
де мрії – це і є реальність,
де ми не знаємо біди,
де правда брехонь замість.
такий чудовий милий сон,
він найпрекрасніша подія.
я розумію – це прогон,
та ти моя єдина мрія.
це все, що в мене залишилось –
цей сон і голос твій сумний.
ось знову в пам’яті крутилось
“ти не такий як хочу. не такий.”
можливо й не такий я
якби хотіла ти
і не античний красень,
не колочу понти.
і може не співак я,
ні разу світ не спас,
не мільйонер, не зірка,
не ді-джей супер-клас.
не маю я мобіли,
не ходжу на стрілу,
так як оті дибіли.
я лиш тебе люблю.
а зранку я проснуся,
так, як любий із нас
й пойму, що я кохав
в житті своїм не раз.

та ти ви не розуміли цього,
тобі потрібні супермени
ти щастя не знайдеш такого,
і зараз..
бавляться тобою бізнесмени.

IDentification code (патріотична)


кожному життю свій порядковий ІД.
рятуючи сльозу, сніжинка у політ.
у кожному дитятку порядковий код;
це біль! це жах!! Hi, system “РабоКод”.
а я живу любов’ю і сонцем без тепла.
і мрія, і бажання мене перемага.
воно мене не гріє, воно вже без тепла
і жага лиш до помсти, до смерті лиш жага. (була) ^_^U
а я тебе обожнюю, я так тебе люблю,
єдина, через горе! через любу біду.
життя без тебе сіре. я так тебе люблю!
якщо помру і двадцять раз я – любить тебе буду!
я – син біди і невеіння. тебе я не знайду.
я – правда у очах сумління.
в життя твоє ніколи не ввійду.
а в світі безкінечна криза,
людей я в ньому не пойму.
на голову сідає шиза.
пливу по дну. повзу по дну.
у кожного дитятка порядковий код.
сльоза тече, в душі мороз і сніг іде.
міняємо життя! – “теперь у нас ход!”
сльоза пече, в душі кантуз. що буде з нами дальше? що буде?
хто не боїться більше болю, живе він значить в україні.
хватить нас родить для бою, адже наші мрії “білі”.
голий москаль забрав в нас сонце,
залишив лиш чорнобиль й темноту,
тому як вигляну в віконце,
то бачу сніг лиш й чорноту.
та де ти справжня? – україно ти моя?
тебе вже не знайти, хоч у тобі я.
я – син біди і невезіння, тебе я, мамо, не знайду (україну)
я – правда у очах сумління
в життя твоє вже не зайду.
а в світі безкінечна криза;
людей я в ньому не пойму,
а світ живе своїм капризом;
світ не сприйняв її таку..одну.