хід весни


уже пізнавши свою долю
прийшла весна у світ зими
розмерзлись квіти, що під снігом
і хто замерз – зігрілися тоді.
яку б не мала весна волю –
життя її пов”язано з людьми
хоч боронилася усім, чим дано богом
та все ж з людьми лишилась на Землі.
відчувши в горлі теплоту весни
зима заметушилася панічно
почала снігом засипати світ весь
холодними хмарами закрила сонце.
тепер зимі спокійні снились сни
не знала ж бо – в Вселенній все циклічне
зерно весни всеж проростало десь
під снігом проростали вже корінці.
що ж, падати почали з неба сльози
від часу змерзші в небі що були
стопивши сніг землю всю пропитали
коріння вбрало сльози всі, що впали.
зима не ждала, що воно так буде
людей це не влаштовувало теж
а цвіт дерев дозрів уже повсюду
та міць зими покаже своє все ж.
взмелася злість, ввійшла в людину
це сталося в “Едемському саду”
там “сатана” розвів людину
і “першу викликав біду”.
у кожного в житті є цей період
а потім з”явиться життєвий шлях
тоді й відчуєш у долоні холод
і холод цей пров”ється по кістках.
тоді шукатимеш тепло і зірку свою
одне знайдеш, а друге втратиш.
якщо добро шукаєш – знай – воно з тобою
шукаючи достаток, лиш холод розпалиш.
у сказаному є коріння правди
те, що шукаєш, те завжди знайдеш,
якщо захочеш, подолаєш вади
вже інший корінь пустить все, чого торкнеш.
знайди в собі лопату
копни в глибини глибше
знайди єдину правду
та правда і буде “дорога в дальше”.
отож це вибір “зими” чи “весни”
дві магістралі у житті твоїм
тобі підкажуть неспокійні сни
не знаючи чому я вірю їм.

років летить не тисяча – мільйони
летить життя, яке є просто мить
а люди боряться за трони
дивлюсь на це і аж душа болить.
тут моляться щоб гроші і здоров”я
не покидали, хмм, а були щоб завжди.
забули вже, що є душа, а воля
лишилась до розпусти і біди.
накриті всі ми одним тихим небом
яке дарує нам мільйони діамантів
ми маєм прапор і пишаємося гербом
і складені з однакових хім. елементів.
ми всі кохаємо і вміємо прощати
ми всі чиїсь любимі діти
ми всі шукаємо і не знаходим правди
ми любим всі “мульти” і літо!
ми всі сміємось, коли ми щасливі!
шукаєм краще і знаходим правду!
всі ми красиві, трохи хворобливі
та через “зиму” злагоди не знайду.
щоб буть щасливим – викинь свою зброю
я знаю, що шукаєш іншого шляху
любов в майбутнє забирай з собою
це камінь з плеч, повір, я не брешу.
хоч ця війна не наша та між нами
та ще й в серцях у нас війна та сама йде
ми всеж вмішаємось і із добра щитами
“весну” накриєм й зима пропаде.

нова зоря


я намалював тебе
у сірому просторі
в тому сірому світі
де був замкнутий я.
впав олівець на підлогу,
вбіль забилося серце,
засльозилися очі,
затремтіла рука.
біль взлетіла до неба,
всколихнула всі зорі
з неба впала одна –
з неба впала моя.
це нічого, що моя
та єдина, що була,
що мені так світила
і показувала шлях –
я собі загадаю
щоб мене полюбила
та, що біль до небес,
та, що зірки у ногах.
спати більше не хочу,
я так дальше не можу,
я помру від безсоння,
чи від стуку в грудях.
я ходжу наче зомбі
вдень ходжу наче зомбі
а вночі я надіюсь,
що ти будеш в моїх снах.
знову вітер у очі,
у заплакані очі,
знову дощ по грудях,
де мрія змокша моя.
він не затушить кохання, –
він лиш розбудить бажання
зігрітись в твоїх обіймах,
почуть твоє серцебиття.
і знову я всю ніч не спавший
запухший і запавший,
і схудший, біль проклявший
продовжу вдень реал-життя.
я так боявся все сказати
сказати все, що хтів сказати
знаю, таких як я багато –
недостойних себе тобі віддати.
я той кого ніким
умовно називають
і брудом взмішку з злом
віками обливають,
мене ж любить не варто
бо не такий як всі я,
і сірий спосіб жити
мене вбиває, їсть.
гріхів зробив багато
тож я такий же грішний
тому, що покохав
і сум, і біль, і злість.
отож упала біль із неба,
що збила зірочку мою,
аж затріслася вся планета
аж змило вверх єдину мрію,
що малював я зі сльозами,
які ідуть не із очей,
які летять із неба прямо
до твоїх лиш одних дверей.
малюнок мій піднявся в космос
і там засяяв як зоря.
зоря надії і любові,
якою йду до тебе я.

я не мачо

красиві сни, сміливі сни,
де ти зі мною, дорога’,
де час проводим разом ми,
добро де зло перемага,
де ти зі мною назавжди,
де мрії – це і є реальність,
де ми не знаємо біди,
де правда брехонь замість.
такий чудовий милий сон,
він найпрекрасніша подія.
я розумію – це прогон,
та ти моя єдина мрія.
це все, що в мене залишилось –
цей сон і голос твій сумний.
ось знову в пам’яті крутилось
“ти не такий як хочу. не такий.”
можливо й не такий я
якби хотіла ти
і не античний красень,
не колочу понти.
і може не співак я,
ні разу світ не спас,
не мільйонер, не зірка,
не ді-джей супер-клас.
не маю я мобіли,
не ходжу на стрілу,
так як оті дибіли.
я лиш тебе люблю.
а зранку я проснуся,
так, як любий із нас
й пойму, що я кохав
в житті своїм не раз.

та ти ви не розуміли цього,
тобі потрібні супермени
ти щастя не знайдеш такого,
і зараз..
бавляться тобою бізнесмени.

надзвичайно тепла ніч


надзвичайно тепла ніч,
тільки вітер і злива
я вертався додому
я кохаю тебе.
йду. не знаю в чім річ,
але здалося б пива,
суть вірша не у тому,
що люблю – прогребе.
суть є суттю вірша;
сміх і біль без причини,
ви мої корєша,
тільки солі не треба.
тільки сіль по всіх ранах
з ран чось кров не тече
життя б’є, мов по барабанах;
від цих ран не пече –
вони просто існують,
вони люблять мене,
жахливістю опонують;
взаємна любов не мине.
але ж казав “то всьо брехня!
невже?! таке не може бути!!”
чи може просто прагнення
чогось в житті здобути?
я тяжко плакав,
хоча нічо не втратив,
щасливі дні руками лапав
і без причин тужив,
і без причини жив,
себе не врятував,
на себе положив!
і у багнюці плавав
й нікого не спасав
я ж теж в багнюці плавав!!
переживав чо – не сказав:
люблю вас всіх – сам падав.
люблю тебе – моє кохання,
люблю тебе – моє страждання,
люблю когось – мої проблеми..
покинь цей світ, моє бажання.

ну блять, ну як же ти далеко


я замічаю годинник
і це невпинне клацання,
сиджу, наводжу будильник
лиш для слабеньких шмаркання.
о! твої очі!
вони такі красиві! (блядьскі очі)
ці очі дівочі
в них не дивитись не в силі.
вони прямісінько із снів моїх,
які сплелися у реальність
і я, мов йобнутий псіх,
січу в них ахуєнну дальність.
я мрію їх поцілувати
тебе любити, блять, кохати.
я мрію їх обіймати,
бо з ними горя не знати.
ну блять! ну як же ти далеко
і одночасно у моїй душі,
а я для тебе – моє ехо.
любов – гавно, блін, навіть у вірші.