сни мене обманюють


Сни мене обманюють
я не знаю правди
сни мені розказують
де я бути мав би
Continue reading

загримовані люди


лежить на небі сонце
водичку зігріває
а пара із водички
до неба відлітає.
зібралась вода в хмарки
а потім в сірі хмари
а хтось спав собі в парку
в дворі гуляли пари.
тут хмарам надоїло
під небом колихатись
мовляв “пора додому
нам зараз повертатись”.
падати почав дощик
застав людей зненацька
тікати почав кожен
від правнука до батька.
змивалася мазюка
мальованих усмішок
змокша в серцях грязюка
обмащувала всіх що
тікали від дощу
(грим давно змитий)
друг в знятому плащу у друга
тепер морально ситий.
в маршрутку зайшла бабця
з посвідченням хотіла
“нема старуха тут вже місця”
вийшла під дощ, так і не сіла.
я бачив просто цю картину
її не міг не описати
отак от любу україну
допомагаєм відроджати.
дощик закінчився
і сонце
відкрило око
знову жарко
знов всі щасливі і привітні
і як раніше
сплять на дворі
і гуляють в парку.
тепер спокійні всі
бо знають
що справжніми
ніхто їх не побачить
та я вас бачив тоді всіх
коли вам грим ваш позмивало
ніхто з вас бабці не поміг
справжнє обличчя вам мішало.
можливо вірш мій і жорсточить
та я не брешу ні про що
розказую лиш те, що бачу
женусь за тим, що вже пройшло.

життя похлєщє сну


ми любим споглядати
як пролітають пташки
попити в парку пива
і повтикать мультяшки
як дощик накрапає
ми любим споглядати
як сонечко втікає
у сполучені штати.
все одно воно прийде
з самого ранку в хату
а потім з хати вийде
щоб у дворі гуляти.
я встав у парку з лавки
її іще не вкрали
тільки якісь п’яниці
дві дошки відірвали.
я вирушив додому
туди де проживаю.
я тут чужий любому
нікого тут не знаю.
нема за кого думать
нема з ким ночувати.
он дітлахи план курять
а он дівчата йдуть “бухати”.
от вийшовши із парку
я йду по центру міста
і зразу попадаю
на п”яного таксиста
він сволоч зразу змився
а я вивернув ногу
ось йду додому, стогну
такий от сон приснився.
та це ще не кінець мля
я маю “продолженьє”
кульгачу я додому
в такому “положень’ї ”
весь гразний і подертий
іду і посміхаюсь
патичкою підпертий,
тихенько матюкаюсь.
зглядатися почали
усі прохожі люди
сміються – “блін, бомжари
розлазились повсюду!
диви яке страшне бля
обідране пішло во!
і мокре всьо блін як свиня
від пляшки пива лиш горло.
упав десь певно і розбив
а горло то не відпускає
він з нього би ще пив і пив!
чому менти їх відпускають?”
попав я не в лікарню – в обез”янку
на мене пишуть -“вийшов з парку
побитий весь, в руці зжав чарку
і зачіпав дівчину дарку.”
це все був сон і я проснувся
та в парк я точно більше не піду
в одній моралі я збагнувся –
в житті усе похлєщє сну.

надзвичайно тепла ніч


надзвичайно тепла ніч,
тільки вітер і злива
я вертався додому
я кохаю тебе.
йду. не знаю в чім річ,
але здалося б пива,
суть вірша не у тому,
що люблю – прогребе.
суть є суттю вірша;
сміх і біль без причини,
ви мої корєша,
тільки солі не треба.
тільки сіль по всіх ранах
з ран чось кров не тече
життя б’є, мов по барабанах;
від цих ран не пече –
вони просто існують,
вони люблять мене,
жахливістю опонують;
взаємна любов не мине.
але ж казав “то всьо брехня!
невже?! таке не може бути!!”
чи може просто прагнення
чогось в житті здобути?
я тяжко плакав,
хоча нічо не втратив,
щасливі дні руками лапав
і без причин тужив,
і без причини жив,
себе не врятував,
на себе положив!
і у багнюці плавав
й нікого не спасав
я ж теж в багнюці плавав!!
переживав чо – не сказав:
люблю вас всіх – сам падав.
люблю тебе – моє кохання,
люблю тебе – моє страждання,
люблю когось – мої проблеми..
покинь цей світ, моє бажання.

мною щось говорить


подайте мені, хтось же ж, руку
і станем цілим ми, одним,
подайте серце, а не скуку
і ми з вогню залишим дим
я є не той, що зліва або справа,
я той один, із тисяч, чи із ста;
цікаво, чи чека мене розправа?
а додому років з триста.
коли моїми устами щось говорить –
ніхто мене не розуміє..
злий дух людьми зі мною спорить,
бо говорить як я не вміє.
як тільки я наближусь до людини,
він зразу ж її осідлає,
він не дасть сказать новини,
він світлий розум очорняє.
а ми стараємось відкрити світу правду,
а ми стараємось донести її вам,
а хтось, лиш думає, як би то з-заду
тихенько ножиком у спину…бам! (мені)