життя похлєщє сну


ми любим споглядати
як пролітають пташки
попити в парку пива
і повтикать мультяшки
як дощик накрапає
ми любим споглядати
як сонечко втікає
у сполучені штати.
все одно воно прийде
з самого ранку в хату
а потім з хати вийде
щоб у дворі гуляти.
я встав у парку з лавки
її іще не вкрали
тільки якісь п’яниці
дві дошки відірвали.
я вирушив додому
туди де проживаю.
я тут чужий любому
нікого тут не знаю.
нема за кого думать
нема з ким ночувати.
он дітлахи план курять
а он дівчата йдуть “бухати”.
от вийшовши із парку
я йду по центру міста
і зразу попадаю
на п”яного таксиста
він сволоч зразу змився
а я вивернув ногу
ось йду додому, стогну
такий от сон приснився.
та це ще не кінець мля
я маю “продолженьє”
кульгачу я додому
в такому “положень’ї ”
весь гразний і подертий
іду і посміхаюсь
патичкою підпертий,
тихенько матюкаюсь.
зглядатися почали
усі прохожі люди
сміються – “блін, бомжари
розлазились повсюду!
диви яке страшне бля
обідране пішло во!
і мокре всьо блін як свиня
від пляшки пива лиш горло.
упав десь певно і розбив
а горло то не відпускає
він з нього би ще пив і пив!
чому менти їх відпускають?”
попав я не в лікарню – в обез”янку
на мене пишуть -“вийшов з парку
побитий весь, в руці зжав чарку
і зачіпав дівчину дарку.”
це все був сон і я проснувся
та в парк я точно більше не піду
в одній моралі я збагнувся –
в житті усе похлєщє сну.

симбіоз із моїм богом


коли життя
це дивні тихі будні
і відчудтя
в своїх очах безодні
у забуття
так хочеться сховатись
та це життя
де мусиш показатись
тут тре стояти
і сильно натрудитись
і не тікати
а уперед дивитись
щоб бути сильним
треба гартуватись
щоб не сталось
ніколи не здаватись
тут дуже тяжко
відшукать дорогу
лиш хто знайде –
відчує перемогу
владує спрага
кожен чогось прагне
захлана жага
затьмаривши життя, гне.
замерзли люди
їм хочеться зігрітись
зробили пекло
з якого не подітись
від нього не сховатись
тай хочеться тепла теж
і зрідка посміятись
й причин нема та всеж
всім хочеться то того
то сього то усього
самі незна вже чого
тай хай шукають. з богом!
забули ж бо якого
а ключ до всього в нього.
в вогнище підкидають
вже підгорілі душі
вогонь так розпалили
що вже і не затушиш
почав вогонь смердіти
по всьому світі всюди
від нього гинуть діти
і багатіють люди
від нього плаче небо
і відмирає сонце
комусь в цьому потреба
а я дивлюсь в віконце.
там вже нічо немає
напівздохша природа
бомж бутилки збирає
на популярність мода.
штампують автомати
нема де вже складати.
ліцензію вбивати
в суді купила мати
нахавалась таблеток
і замочила сина
якого місяці
у животі носила
ніхто вже не боїться
нічого і нікого
вже все шо хоч твориться
ще не було такого.
наоборот – ще гірше
із кожною добою
лише єдине тішить
що ти, мій бог, є мною.
ти завжди витягаєш
мене з любої дряні
ти душу висвітляєш
в якій би не сидів я ямі
змінити в цьому світі
усе ми, боже, зможем
якщо захоче кожен
і кожен допоможе.

IDentification code (патріотична)


кожному життю свій порядковий ІД.
рятуючи сльозу, сніжинка у політ.
у кожному дитятку порядковий код;
це біль! це жах!! Hi, system “РабоКод”.
а я живу любов’ю і сонцем без тепла.
і мрія, і бажання мене перемага.
воно мене не гріє, воно вже без тепла
і жага лиш до помсти, до смерті лиш жага. (була) ^_^U
а я тебе обожнюю, я так тебе люблю,
єдина, через горе! через любу біду.
життя без тебе сіре. я так тебе люблю!
якщо помру і двадцять раз я – любить тебе буду!
я – син біди і невеіння. тебе я не знайду.
я – правда у очах сумління.
в життя твоє ніколи не ввійду.
а в світі безкінечна криза,
людей я в ньому не пойму.
на голову сідає шиза.
пливу по дну. повзу по дну.
у кожного дитятка порядковий код.
сльоза тече, в душі мороз і сніг іде.
міняємо життя! – “теперь у нас ход!”
сльоза пече, в душі кантуз. що буде з нами дальше? що буде?
хто не боїться більше болю, живе він значить в україні.
хватить нас родить для бою, адже наші мрії “білі”.
голий москаль забрав в нас сонце,
залишив лиш чорнобиль й темноту,
тому як вигляну в віконце,
то бачу сніг лиш й чорноту.
та де ти справжня? – україно ти моя?
тебе вже не знайти, хоч у тобі я.
я – син біди і невезіння, тебе я, мамо, не знайду (україну)
я – правда у очах сумління
в життя твоє вже не зайду.
а в світі безкінечна криза;
людей я в ньому не пойму,
а світ живе своїм капризом;
світ не сприйняв її таку..одну.

в той день


я стогну з горя
бо я сам біда
і я плачу з горя
радості нема
і не було ніколи
а чи буде хоч раз?
а зараз стогну з горя
хоча стогнать не час
я світла тут ніде не бачу
лиш сніг із кров”ю навкруги
а світло мусить буть гарячим
тай і тепла не чути, ги.
тай і врожаю не зібрав я
і скелю зрушити не зміг
я в темноті. я в самоті..я..
я навіть сам себе не переміг
а потім я шукав тут правду
знайшов зневірення й обман
я хто я є ніхто крім йАду
а не хрещений отаман
пізніше я шукав тут віру
її розбило по кускам
точніше віра ні причом тут
її тут ділять по грошам
вони проникли навіть в церкву
вони дурман – це все обман
щоб “помолитися”, ваш бог вам дасть перерву
та ліпше ми наробим ран
ми ліпше трохи повоюєм
із трупів зробимо бенкет
туди-сюди старанно попрацюєм
і райдужний получиться букет
букет з ненависті і злості
тут зависті і лицемірства сажень
а потім легко кинем кості
кому віддать його в той день
в той день ми всі візьмем свої букети
й прихопимо напівживих дітей
та він вам скаже – “не до мене йдете!
це аромат не світла а людей”.