ну блять, ну як же ти далеко


я замічаю годинник
і це невпинне клацання,
сиджу, наводжу будильник
лиш для слабеньких шмаркання.
о! твої очі!
вони такі красиві! (блядьскі очі)
ці очі дівочі
в них не дивитись не в силі.
вони прямісінько із снів моїх,
які сплелися у реальність
і я, мов йобнутий псіх,
січу в них ахуєнну дальність.
я мрію їх поцілувати
тебе любити, блять, кохати.
я мрію їх обіймати,
бо з ними горя не знати.
ну блять! ну як же ти далеко
і одночасно у моїй душі,
а я для тебе – моє ехо.
любов – гавно, блін, навіть у вірші.

Leave a Reply