нова зоря


я намалював тебе
у сірому просторі
в тому сірому світі
де був замкнутий я.
впав олівець на підлогу,
вбіль забилося серце,
засльозилися очі,
затремтіла рука.
біль взлетіла до неба,
всколихнула всі зорі
з неба впала одна –
з неба впала моя.
це нічого, що моя
та єдина, що була,
що мені так світила
і показувала шлях –
я собі загадаю
щоб мене полюбила
та, що біль до небес,
та, що зірки у ногах.
спати більше не хочу,
я так дальше не можу,
я помру від безсоння,
чи від стуку в грудях.
я ходжу наче зомбі
вдень ходжу наче зомбі
а вночі я надіюсь,
що ти будеш в моїх снах.
знову вітер у очі,
у заплакані очі,
знову дощ по грудях,
де мрія змокша моя.
він не затушить кохання, –
він лиш розбудить бажання
зігрітись в твоїх обіймах,
почуть твоє серцебиття.
і знову я всю ніч не спавший
запухший і запавший,
і схудший, біль проклявший
продовжу вдень реал-життя.
я так боявся все сказати
сказати все, що хтів сказати
знаю, таких як я багато –
недостойних себе тобі віддати.
я той кого ніким
умовно називають
і брудом взмішку з злом
віками обливають,
мене ж любить не варто
бо не такий як всі я,
і сірий спосіб жити
мене вбиває, їсть.
гріхів зробив багато
тож я такий же грішний
тому, що покохав
і сум, і біль, і злість.
отож упала біль із неба,
що збила зірочку мою,
аж затріслася вся планета
аж змило вверх єдину мрію,
що малював я зі сльозами,
які ідуть не із очей,
які летять із неба прямо
до твоїх лиш одних дверей.
малюнок мій піднявся в космос
і там засяяв як зоря.
зоря надії і любові,
якою йду до тебе я.

Leave a Reply