на вселенській межі


тіло яке хотіло душі
жило на вселенській межі
де простір затиснутий злом
а щастя здавалося сном
там світло не знало тепла
там швидко проходять літа
там втрачені мрії пророчать
і падає ніч на тіла

та й тіла темноти хочуть
там кожен шукає своє
там ріки життя кровоточать
і ніч серед дня настає
о сонце! ти так довго гріло!
любило нас і берегло
релігії наші творило
та нам це не помогло
о сонце! яке твоє тіло!
вселенна напевне старалась!
усі ми тепла твого хтіли
в теплі твому позахлинались
ми душі загинувші в світі
де душі не варті життя
ми голі любов’ю не вдіті
й гниють десь всі наші тіла
ми шлем у майбутнє лиш вітер
ми людство не знавше добра
вселенські загублені діти
наповнивші чашу сповна.

Leave a Reply