душа


ще вчора закривали
мене суцільні хмари
як наслідок жари
що у моїй душі
ще вчора вітри сльози
і кашкет відривали
з моєї голови
з обличчям на на межі
вітри мене ганяли
щоб я не бачив сонця
по зимних вечорах
і долях без тепла
вони мені сприяли
зробивши життя гіршим
відкривши у очах
прагнення до тепла
воно мені всміхалось
хоч вітер був із-зовні
воно в мені тече
по крові по мозгах
та в серці залишалась
частка холоднокровна
тому в очах пече
і холодно в сльозах

так було трохи часу
недовгих сотні років
відколи одиноким
я став у поглядах
та тут з’явилась маса
енергетичних соків
із поглядом широким
вона..душа! в моїх світах.

душа, тепло..неначе сонце
трансівер часу й просторів
я нею п’ю небесні токи
вона неначе з гіперснів.
розгублений питаю “що це??”
на твому тлі я лиш іскра
у пошуках тисячі років
і ось ти тут – в моїх думках.

Leave a Reply