«КОЛИСЬ ІСНУВАЛО ЛЮДСТВО»


«КОЛИСЬ ІСНУВАЛО ЛЮДСТВО»
присвячується нашим батькам – тим, хто такою на нас лишили планету.

Світ в обіймах темноти
І ми не бачим куди йти
Ми утратили дорогу
Не дося’гнувши мети.
І під зірками Самоти
Ми видумуєм Світи
Де є Щастя,
Де є Друзі,
Де ми знаєм, хто є Ми.
Ми блукаєм по Землі
Ми самотні, ми самі,
Ми так прагнем клаптик Волі,
Щоб змінити свою Долю.

ехх…..
Та знай, що Час!
Час завжди сильніший нас.
Нічого час не залишає,
Він нас з землею розмішає.

Я погас.
І Час погас.
Світ вже згас.
Немає нас.
Ми цвіли,
Ми існували,
Ми любили і шукали.
Ким ми були? Чим ми стали?


До чого Ми наблизились, коли так холодно в душі? Вже опадають листочки дерева Едемського саду і, напевне, його викорчують звідси і перевезуть до жителів інших світів. Ми не встигли вкусити ще раз, щоб здобути вічне Життя. А Бог в свою чергу дуже хотів, щоб ми добилися такого Статусу самі – без його улюбленого деревця.
Можливо, ми ніколи так і не змогли би добитися такого щастя, адже воно потребує Чистоти Душі і може ще чогось такого, чого в нас ніколи не було. Слабкість нашої Сили Волі зробила нас рабами Інстинкту. А ще великою перешкодою стало це дивне відчуття у грудях (так ніби два або й більше різних життя у Тобі) і Ти знаєш, що зараз розірвешся на кусочки, бо Ти так більше не можеш! Так, це правда. Ти розірвешся, але не помітиш цього, бо розірветься Твоя душа. І світ у очах твоїх змінить свою природу. Але зараз не про душу треба починати. Треба починати спочатку. А душа – це наш кінець, точніше це те, що від нас залишиться після кінця. Представляю, що тоді в загальному залишиться від нас, якщо і душа розіб’ється і розтане у Вічності.

Початок.
Такий шлях ми обрали. І так вже склалось, що наш Початок виніс нам жорстокий вирок. І не тільки ти і не тільки я – всі ми хотіли лампочку в кімнаті, але ми не могли її створити, бо так вже склалося, що розвиток наш пішов у неправильну сторону. Я знаю, які емоції переповнили твоє життя і це вони викривили простір, що навколо тебе зараз. Такий наслідок – це твоя вірна загибель. А ти так довго, вже ціле життя шукаєш спосіб вирватись з цього простору. Я ж чую як плачуть ваші розірвані душі і біль їх мене пронизує і гудить у моїх вухах. Ось що ти знаходиш, шукаючи по слідам тих, хто не вернувся. І доля твоя розділена на коротке мучене життя і послідуючу за ним смерть.

Божественна сило, що створила нас, спаси наші Душі, бо прагнуть вони Чистоти, якою заселяєш Ти увесь Всесвіт.
Божественна сило, що створила нас, спаси наші Душі, бо прагнуть вони Любові, якою заселяєш Ти увесь Всесвіт.
Божественна сило, що створила нас, повернись у кожну клітинку нашого тіла і ми зрозуміємо наново Все, що ти нас колись навчила.
Отче наш! поділися з нами Мудрістю, бо душі наші загубились і Мудрість нам потрібна, щоб знайти їх.
Вселенно! Покорила Ти увесь всесвіт у серцях жителів інших планет – покори і наші серця. І щастям вічним переповниться моє життя, якщо Ти будеш моїм Учителем Шляхів.
Ось я хочу вдосконалитись, говорю з тобою, о життя, любове, що би ти там не було, стукаю у двері цієї суперсиметрії, а не царям земним, бо я знайшов спасіння у Твоєму вченні. Зараз я не розумію багато, але я обіцяю, що старатимусь надалі Відкрити Очі ширше і не дивитимусь через більші щілинки очей. Я пам’ятаю, що тільки моя Чиста Любов, яка б пронизувала мене знизу доверху, зверху донизу, зліва направо і зправа наліво, є Ключем до Дверей, що так прагнемо відкрити. Тому я старатимусь наповнюватись нею більше і більше, щоб наблизитися до цілей ближче і ближче. Я розумію, що зараз сили мої нікчемні і багато моїх недостач здаються мені проблемою у моїм житті, але міцнітиму і дорослішатиму. Я буду гордитися собою, чого б я не сягнув. Я зрозумів. правда, так пізно, але зрозумів. Яким би довгим мій шлях не був, я пройду його з Любовю до усього, Всесвіту, до кожної клітинки Життя.
Математика Вселенної. Твоя Сутність безмежна, Твоя Любов Життєдайна. Я починаю розуміти ті великі суті, що Ти так хотіла завжди нам донести. І я усім серцем прийму Науку Твою, як Посібник Життя. Будь мені посібником, бо так прагне моя розгублена Душа.
Ось прийшла зима і в наші душі. Ми прийняли науки, що приведуть наших дітей до сліз. І життя наше сталося коротким, так як любов наша збочена і недорозвинута і коли ми час від часу розумітимемо, що в безвихідді і утратили вірну дорогу, ми плакатимемо.
Колись існувало людство, друже мій. Це було дивовижне творіння божественно неймовірної любові, яке стало в якийсь момент беззахисним дитям і цим скористався творець зворотної теорії творення життя. Таким чином людство почало з того моменту генеруватися у напрямку всякому що веде до блуду, друже мій. Тільки все сталося не так стандартно, як з попередніми цивілізаціями, пам’яті про них нехай бережуть, а все пішло наперекір обидвім сторонам теорії творення. У життях попередніх 2 виміру, довжина хвилі вселенної набагато менша 7,23 см я побачу ваше минуле.

Leave a Reply